Ссавець з роду рись (Lynx), що відноситься до ряду хижих (Carnivora) родини котових (лат. Felidae).

У доісторичні часи рись була поширена майже в усій лісовій зоні північної півкулі і всюди її історія драматична. Століттями люди її жорстоко переслідували. Колись за знищення рисі навіть виплачувались премії. Окрім того на неї любили полювати королі та князі, — м'ясо рисі вважалось делікатесом. Надто пізно люди зрозуміли, що рись заслуговує уваги і турботи, її вже цілком винищили на території більшої частини Європи. Пощастило рисі лише в гірських лісах Карпат, на Балканах, на Скандинавському півострові, в Польських Татрах, де-не-де в Іспанії, де вона живе і сьогодні, а також в Росії у Сибіру, де вона і тепер усе ще є досить звичайним звіром. Вона широко заселяє ліси від Прибалтики до Тихого океану і майже від Полярного кола до Кавказу, Алтаю, Саян й Сіхоте-Аліня, та в північній Америці. Тепер майже всюди, де рисі вдалось вижити, вона охороняється законом, в нашій країні рисей занесли до «Червоної Книги». Її навіть відловлюють і переселяють в місця, з яких вона зникла. Правда, в останні роки над риссю нависла нова загроза: ціна на її хутро піднялась непомірно високо. За добру шкіру платять більше, ніж за купу знаменитих соболів.

Зовнішній вигляд


Євразійська рись є найбільшою зі всіх рисей, довжина тіла від 76 до 110 см і 70 см в загривку., а самок на декілька (3-6) см коротша. Хвіст — 10-31 см, висота у плечах 60-65 см. Самці частіше важать від 18-26 кг (інколи до 32 кг), самки важать в середньому 18 кг. Тулуб, як у всіх рисей, короткий, щільний. Рись має карі очі, китиці на вухах, короткий хвіст, жахливі пазурі, та сильні задні лапи. Всі лапи зимою вкриті великим хутром. Жодний інший представник родини котячих не пристосований до снігу так добре, як рись.

Існує безліч варіантів забарвлення рисі, залежних від географічного району — від рудувато-бурого до палево-димчастого, з більш-менш вираженою плямистістю на спині, боках і лапах. На череві волосся особливо довге і м'яке, але не густе і майже завжди чисто білі з рідкісним крапом. Південні форми зазвичай рудіші, шерсть у них коротша, а лапи дрібніші.


Слід рисі типово котячий, без відбитків кігтів. Задню лапу при кроці вона ставить в слід передньої. Якщо йдуть декілька рисей, то задні ступають точно в слід передніх.

Спосіб життя

Рись віддає перевагу глухим темнохвойним лісам, тайзі, хоча зустрічається в різноманітних насадженнях, включаючи гірські ліси; іноді заходить в лісостеп і лісотундру. Вона відмінно лазить по деревах і скелях, добре плаває.


При великій кількості їжі рись живе осіло, при недоліку — кочує. У добу вона здатна проходити до 30 кілометрів. При всій обережності рись не дуже боїться людей. Вона живе в створених ними вторинних лісах, в молодняках, на старих лісосіках і гарі, а у важкі роки заходить в села і навіть у великі міста.

Полювання

Рись — чудовий мисливець. Вдень вона, як правило, відлежується в своєму лігві, а з заходом сонця стає активною. Легко лазить по деревах та скелях, вона вибирає зручне місце, з якого все добре видно, і терпляче чекає появи жертви.
Маючи надзвичайно гострий слух та зір, рись чує жертву здалеку. Боротьба навіть з великим звіром триває не довго — зуби і кігті в рисі великі і дуже гострі.
Оскільки здобич не завжди приходить до місця засідки, тож доводиться рисі вдаватися і до активніших методів полювання. Йде лісом вона нечутно, зливаючись з фоном місцевості, часто прислухаючись та принюхуючись, маскуючи свій слід. Побачивши здобич, нечутно підкрадається до неї. Кинувшись на велику здобич, рись впивається кігтями їй в передню частину тіла, а зубами терзає шию або горло. Жертва, збожеволівши від болю, деякий час тягне на собі хижака, поки не впаде від нанесених ран. У випадку, коли перша атака виявилась невдалою, рись переслідує жертву великими стрибками. Найчастіше все вирішують перші 10-15 стрибків. За один раз вона з'їдає трохи їжі, залишки ж ховає в затишне місце або закопує в сніг.


При великій кількості їжі рись живе осіло, при нестачі - кочує. У добу вона здатна проходити до 30 кілометрів. Основу її раціону складають зайці-біляки, русаки. Також вона постійно полює на тетеруків птахів, дрібних гризунів, рідше - невеликих копитних, на кшталт козулі, і зрідка нападає на домашніх кішок і собак, крім того - на лисиць, єнотовидних собак та інших дрібних звірів. Крім того, рись нападає на куріпок, рябчиків, лисиць, бобрів, дрібних гризунів, молодняк диких кабанів, ланей, лосів.
Зазвичай дорослий звір ловить і з'їдає зайця раз в 2-4 дня, виводку такої кількості їжі вистачає тільки на один день. З убитої козулі рись розправляється за 3-4 дня.За риссю, як за більш вдалим мисливцем, ходить і росомаха і іноді відганяє її від здобичі. Сама рись нерідко ганяє лисиць, не даючи їм полювати на своїй ділянці.

Соціальна структура та розмноження

Гон у рисі в березні, і в цю пору рисі, видають гучні крики, бурчання і гучне нявкання. Поза сезоном розмноження рись веде відокремлений спосіб життя. Під час гону з лютого по березень за самкою ходить кілька самців, які люто б'ються між собою. Утворюючи шлюбну пару рисі виконують ритуал вітання - нюхають одне у одного носи, вони встають навпроти і починають тертися лобами. Дружня прихильність у рисей виражається у взаємному вилизуванні вовни.


Вагітність у самок триває 63-70 днів. У виводку зазвичай 2-3 (дуже рідко 4 -5) глухих і сліпих кошенят; лігвом їм служить вивернуті з корінням дерева, що впали, ями, земляні печери, в низькому дуплі або серед бурелому, ущелина скель. Вага новонароджених становить 250-300 гр. Очі у рисят відкриваються на 12 день. В місяць мати починає годувати кошенят твердою їжею. У вихованні кошенят беруть участь обидва батьки. Підросли рисята полюють разом з дорослими до настання наступного сезону розмноження, а потім переходять на самостійне існування і живуть поодинці. Статевої зрілості самки досягають в 21 місяць, самці - в 33 місяці. Тривалість життя 15-20 років.

При всій обережності рись не надто боїться людей. Вона живе в створених ними вторинних лісах, молодняках, на старих лісосіках і гарях; а в тяжкі роки заходить в села і навіть міста.
Рись в Україні зустрічається досить рідко, чисельність оцінюється до 350 ос. в Карпатах.

За інформаційними даними фото-пасток Сергія Гащака, науковця з Державної наукової дослідницької організації "Чорнобильського центру з проблем ядерної безпеки, радіоактивних відходів і їх радіоекології" що працює в зоні відчуження з 1990 року свідчать - рись зустрічається в зоні відчуження Чорнобильської АЕС.


Кількість поодиноких рисей визначити набагато складніше, вони не представлялися, частіше приходили вночі, при цьому знімки залишали бажати кращого. Це могли бути і статевозрілі самці на своїй території, і нелегальні нащадки минулих років. Щоб їх усіх врахувати, потрібні дуже надійні зачіпки. Такими могли б бути цятки на морді і лапах, але для їх фіксації і вивчення потрібна камера тільки з «білим» спалахом, а ще краще - і з якісної матрицею. Такі пристрої здатні описати нічних візитерів у всіх подробицях, залишається тільки питання: чи повернуться вони сюди після «яскравого» викриття? .. Приклад оленів і вовків каже, що навіть беззвучне мерехтіння примарної червоної плями здатне заставити звіра тікати.

Представлені фото матеріали свідчать про наявність рисі (Lynx lynx) в українській частині Чорнобильської зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення.
Фото фіксації кішок були виконані в центральній частині зони відчуження, а також в північній, прикордонній частині чорнобильської зони відчуження.
Більшість зустрічей з риссю фіксуються в межах колишніх населених пунктів. На підставі цього вченими робиться висновок про те, що хижак тяжіє до антропогенного ландшафту. Така закономірність пояснюється тим, що кинуті населені пункти сьогодні використовуються риссю як кормові ділянки, на яких воліють жити зайці, козулі, мишоподібні гризуни і т.д.
Більше половини зустрічей з риссю зафіксовано в лісових угіддях. Найбільшу частку в них складають стиглі соснові ліси.
Як би там не було, а чисельність рисі радує. Вовки їм не перешкода, а кормів вдосталь.

Джерело фото
chornobyl.in.ua/chernobylskie-trofei.html/comment-page-1
chornobyl.in.ua/foto-dikoy-prirody-chernobylia-2013-2014.html