Ведмідь бурий (Ursus arctos)хижий ссавець родини ведме́девих (Ursidae).

Вигляд бурого ведмедя є типовим для ведмедів взагалі. В нього міцний кремезний тулуб з високою холкою, масивна голова з невеликими вухами та очима. Хвіст короткий (6,5 —21 см), часто повністю прихований в шерсті. Лапи міцні, з великими невтяжними кігтями довжиною 8 —15 сантиметрів, п'ятипалі, стопоходячі. Вовна густа, зазвичай забарвлена рівномірно або з деяким потемнінням основного кольору на морді та лапах. Забарвлення бурого ведмедя загалом варіює у широкому діапазоні: від світло-палевого до майже чорного; але найзвичайнішою є буро-коричнева форма.
Бурий ведмідь утворює декілька підвидів (географічних рас), що відрізняються розмірами і забарвленням. Найдрібніші особини водяться в Європі. Довжина європейського бурого ведмедя зазвичай 1,2-2 м при висоті в холці близько 1 м і масі від 100 до 400 кг.


АРЕАЛ

Колись бурий ведмідь був звичайний по всій Європі, включаючи Англію і Ірландію, на півдні його ареал досягав північного заходу Африки (Атласский ведмідь), а на сході через Сибір і Китай доходив до Японії. У Північну Америку він, ймовірно, потрапив близько 40 000 років тому з Азії, через Берингов перешийок, і широко розселився в західній частині континенту від Аляски і до півночі Мексики.

Теперішній ареал

У Західній Європі його роз'єднані популяції збереглися на Піренеях, Кантабрийских горах, Альпах та Апеннінах. Досить поширений в Скандинавії і Фінляндії, зустрічається в лісах Центральної Європи і в Карпатах. У Фінляндії оголошено національною твариною.

В Азії він поширений від Передньої Азії, Палестини, північного Іраку і Ірану до півночі Китаю і Корейського півострова. В Японії зустрічається на острові Хоккайдо. У Північній Америці відомий під назвою «грізлі» він численний на Алясці, на заході Канади, є обмежені популяції на північному заході США.


У Росії займає майже всю лісову зону, за винятком її південних районів. Північна межа ареалу збігається з південним кордоном Тундра.

У Західній та Центральній Європі нараховується 14000 бурих ведмедів у десяти ізольованих популяціях, найбільша з яких — карпатська — за різними оцінками нараховує від 7000 до 7500 тварин (з яких близько 6000 знаходяться в Румунії).

В Україні бурий ведмідь водиться в Карпатах, де, за даними співробітників Карпатського Біосферного заповідника, восени 2005 року нараховувалось близько 200 тварин. Також поодинокі заходи бурого ведмедя іноді реєструються на півночі Чернігівської та Сумської областей: сюди заходять тварини невеликої сталої популяції, що існує в Брянських лісах (Росія); але постійних популяцій бурого ведмедя на території України за межами Карпатських гір не існує.


ХАРЧУВАННЯ

Бурий ведмідь харчується переважно ягодами, плодами, горіхами, зеленими рослинами, комахами, їхніми личинками, рибою (особливо під час масового нересту), падлом. Також полює на велику здобич — лосів, кабанів, оленів та ін.

СПОСІБ ЖИТТЯ

Найтиповішими місцями життя бурого ведмедя є глухі ліси з буреломом, що перемежовуються з болотами, галявинами, водоймами. Під пологом лісу бурий ведмідь знаходить притулок, відкриті ділянки слугують йому місцями харчування.
Тримається ведмідь звичайно одинаком, самки — з ведмежатами різного віку. Самці та самки територіальні, індивідуальна ділянка в середньому має площу від 50 до 400 км² (в основному розмір залежить від концентрації харчових ресурсів), причому у самців ділянка у 6 —7 разів більша, ніж у самок. Кордони ділянки відмічаються запаховими відмітками та «задирами» — подряпинами на примітних деревах. Іноді ведмеді здійснюють сезонні кочівлітак: так, в горах бурий ведмідь, починаючи з весни, харчується в долинах, де раніше сходить сніг, потім йде на альпійські луки, потім поступово спускається в лісовий пояс, де дозрівають ягоди та горіхи.


Влітку ведмідь влаштовується на відпочинок, лягаючи прямо на землю серед трави, чагарників, у моху, — тільки щоб місце було достатньо затишним та відокремленим. Восени ж ведмеді готують барліг для зимування. Але і в цьому випадку вони (особливо у південних частинах ареалу) можуть обмежуватись відкритим лігвом в густому ялиновому молодняку, біля великого дерева, або навіть на відкритій галявині, натягавши туди купу моху та ялинових гілок та склавши їх у вигляді велетенського гнізда. Часто барлоги розташовуються в ямах під захистом бурелому або коренів повалених дерев.
В деяких районах звірі риють глибокі барлоги в землі, а в горах займають печери та розщелини скель. Згори барліг заносить снігом, так що лишається тільки невеликий отвір для вентиляції, так зване «чоло». В сильні морози його краї вкриваються інеєм. Для барлогу ведмідь вибирає найбільш надійні, глухі куточки своєї території: наприклад, на острівці посеред великого болота. Сюди звір іноді приходить за кілька десятків кілометрів і, наближуючись, всіляко плутає сліди. Іноді у ведмедів трапляються улюблені місця зимівлі, куди вони збираються з великої території.


Залежно від кліматичних та інших умов ведмеді знаходяться в барлогу з жовтня — листопада до березня — квітня, і навіть пізніше, тобто, приблизно, 5 — 6 місяців. Довше всього в барлогу перебувають ведмедиці з новонародженими ведмежатами, менше за все — старі самці. В південних частинах ареалу з теплою та кормною зимою ведмеді можуть взагалі в сплячку на зиму не залягати.
Всупереч розповсюдженій думці, ведмеді в дійсну сплячку не впадають. Їхній стан правильніше назвати зимовим сном, тому що вони зберігають повну життєздатність, чутливість, у випадку небезпеки покидають барліг та, після блукань по лісу, займають новий. Однак звірі, що дрімають у барлозі, витрачають небагато енергії, існуючи винятково за рахунок накопиченого восени жиру: з нагуляної до зими кількості (до 180 кг) витрачається, в середньому, 80—90 кг. Зима для ведмедів тим більше важка, що їм важко ходити по глибокому снігу.
В деякі роки, через неврожай основних кормів, ведмеді не встигають восени достатньо вгодуватись, і взимку не залягають в сплячку. Через те вони стають бездомними «шатунами», і є дуже небезпечними для людини при зустрічі.

РОЗМНОЖЕННЯ


Самки приносять потомство раз на 2—4 роки. Тічка в них продовжується з травня до липня, загалом 10—30 днів. Під час гону звірі, зазвичай мовчазні, починають видавати гучне ревіння (особливо самці). Між самцями можуть виникати бійки за самку, що іноді навіть закінчуються смертю; переможець іноді може їсти переможеного. Самка може паруватись з кількома самцями під час однієї тічки.

Вагітність у ведмедиці протікає з латентною стадією, ембріон не починає розвиватись приблизно до листопаду, коли самиця лягає в барліг. Всього вагітність продовжується 6—8 місяців, пологи відбуваються з січня до березня, коли самиця ще перебуває в зимовій сплячці. Ведмедиця народжує 2—3, зрідка 4 або навіть 5 ведмежат вагою 340–680 грамів та довжиною до 25 см, вкритих короткою рідкою шерстю, сліпих та глухих. Вушні проходи у них відкриваються на 14 день; через місяць вони прозрівають. Вже на третій місяць життя ведмежата мають повний набір молочних зубів і, окрім материнського молока, починають їсти ягоди, зелень та комах. В цьому віці вони важать близько 15 кг, і величиною приблизно з собаку; до шостого місяця життя ведмежата важать 20—25 кг. Лактація та годування ведмежат молоком можуть продовжуватись до 18 місяців.


Батько своїм потомством не займається, ведмежат виховує одна самиця. Часто з ведмежатами, що народились цього року, біля самки перебувають торішні ведмежата (зазвичай також самиці), так звані «пестуни». Такі «пестуни» остаточно відділяються від матері на 3—4 році життя.

Статевої зрілості ведмеді досягають в 4—6 років, але рости продовжують до віку 10—11 років. Тривалість життя в природі — 20—30 років, в неволі — 47—50 років.

Вченим, що вивчають фауну Чорнобильської зони, посміхнулася удача. Одна з автоматичних фотокамер, яка була встановлена в центральній частині зони відчуження ЧАЕС, зафіксувала присутність ведмедя.
Тварина була сфотографована днем і в кольорі. По суті це перша кольорова фотографія бурого ведмедя знята в природних умовах зони відчуження. Також, в західній частині зони фотопастка зафіксувала Бурого ведмедя у нічний час.


Це ще один факт доводить цінність природних комплексів Чорнобильської зони відчуження і необхідність їх збереження.

Фото взято з сайту chornobyl.in.ua/foto-medved-17-10-2015.html





Джереле: chornobyl.in.ua/foto-medved-17-10-2015.html