Сайт, вся інформація та ілюстрації до нього, спрямовані і несуть виключно інформаційну рекламно - пропагандичну направленість.
Автор сайту ландшафтний дизайнер та палеореконструктор фауни піздньоплейстоценового періоду Голубєв Артем пропонує створення парку, в якому можливе поєднання понятть "Бізнесу та охорони природи".
Лісостепові краєвиди України
Для чого був створений наш проект і що відрізняє його від багатьох вітчизняних
туристичних природоохоронних проектів?
Якщо ні чого не вдіяти то Україна втратить неймовірну можливість зайняти порожню на сьогодні нішу у туристичному світі Європи. Українцям залишеться лише мріяти, що колись вітчизняний та іноземний турист зможе отримати можливість побачити у природному середовищі стада диких оленів, зубрів, справжніх диких коней, кабанів та інших диких копитних на просторах своєї держави. Де, для регуляції їх чисельності поруч з ними будуть жити і хижі ссавці, які так сильно приваблюють об’єктив фотокамери туристів. Де конфлікти інтересів між людьми та дикими тваринами не будуть пересікатися, а навпаки – будуть існувати у взаємовигідному симбіозі.
Довгий час скептики стверджували (а деякі з них продовжують стверджувати і сьогодні), що впровадження поняття Rewailding на території Чорнобильської зони відчуження та створеннятам проектів типу «Chernobyl will be wild»; «Rewild in Chernobyl»; «Wildlife in Chernobyl»; «Pleistocene Park - Chernobyl» не будуть користуватися попитом на туристичній арені світу.
Дійсно за роки, минулі після розпаду Радянського Союзу, багато в природоохороні і в природокористуванні занепало. Не допомагала навіть активна допомога міжнародних природоохоронних організацій, які перераховували чималі кошти українським науковим оргнізаціям і науковим співтовариствам для того, щоб на пострадянському просторі охорона дикої природи та туризм мав справжній попит у населення. Час показав, що несправедливо було звинувачувати у сформованому положенні саме суспільство і пострадянський менталітет. Велика частина провини лежить, на нашу думку, якраз на багатьох із згаданих скептиків, які замість того, щоб популяризувати майбутню туристучну сферу, науку та охорону природи, навпаки, спеціально або в силу обставин, що склалися, намагалися монополізувати наявні у них знання. Але "заморозити", "сховати" і, таким чином, спробувати зберегти дику природу в мінливому світі не вийде. Ні зростання населення, ні розвиток суспільства, ні зростаючий завдяки закордонним популяризаторам інтерес громадян неможливо зупинити, все це можна лише направляти в правильне русло. І в результаті, коли у частини наших співвітчизників з'явилася зацікавленність туризмом на просторах дикої природи, у нашій країні склалася ситуація, де згубний для природи "некерований дикий туризм" для багатьох став мало відрізнятися від "організованого та контрольованого, як дикого так і екотуризму", який у світі є одним з найважливіших механізмів охорони природи.
До недавнього часу основою вітчизняної природоохоронної економіки було мисливське господарство, в рамках якого готувалося і удосконалювалося природоохоронне законодавство, створювалися особливі охоронні природні території і здійснювалися прикладні наукові дослідження. У міру зниження значення полювання в житті суспільства економічна складова все більш перекладалася на плечі платників податків, а фінансування природоохоронної діяльності зводилося до залишкового принципу.
У більшості інших країн світу, де основи функціонування природоохоронних територій спочатку будувалися на інших принципах, упор був зроблений на розвиток екологічного туризму. Там за останні 20-30 років екотуризм став особливим сектором туристичної галузі, що охоплює близько 12% всього світового ринку туризму, при темпах щорічного зростання в 2-3 рази перевищують темпи зростання всієї світової тур-індустрії.
На потреби екотуризму в світі щорічно виробляється товарів і послуг на суму 55 млрд. доларів США, що становить 25% міжнародної торгівлі в сфері послуг або 12% валового світового продукту.
Про екотуризм зараз багато говорять і в нашій країні, при цьому його нерідко плутають з іншими формами рекреації - спортивним, мисливським і навіть з т.зв. «Диким» туризмом».
За оцінкою менеджерів туристичних фірм, екологічні тури, які організовують по території України, достатньою популярністю не користуються, через відсутність мотивів здійснювати такі поїздки.
Головним мотивом еко подорожей є знайомство з природними та етнографічними об'єктами з багатою і доступною для спостереження флорою і фауною. У той час як під'їзні дороги, готельні комплекси та ресторани лише забезпечують ефективний доступ до за пропонованих еко-туристичних ресурсів.
На території України є безліч різноманітних природних охоронних територій, при цьому в країні практично немає місць, де звичайний пересічний українець може без особливих для себе складнощів спостерігати і фотографувати самих різних звірів та птахів, що не бояться людину.
Сьогодні не поодинокі приклади, коли створюється заповідники для декількох рідкісних видів тварин. Такі заповідники є прикладом екологічно неповноцінного середовища, у яких, до речі сказати, відбувається справжнісінька екологічна катастрофа: остеповані напівпустелі та залуженні степи, не контрольоване масове браконьєрство та вирубка лісів з їх повторним заростанням молодою не пролазною поростю.
Це все викликане антропогенним прямим впливом, що посилило одночасно різке скорочення чисельності дикої худоби та зниження пасовищного навантаження на ґрунти. Також, важливим чинником є відсутність належного фінансування заповідників з державних бюджетів, для надання можливості нормального обслуговування та охорони територій.
Не маючи можливості на батьківщині, все більше наших громадян відправляються за кордон, де необхідні умови створені в усих розвинених та у більшості країн, що розвиваються. Через низький рівень організації природоохоронної діяльності та фактичної відсутності інтересу до розвитку еко-туризму. тварини що мешкають в багатьох наших заповідниках, заказниках та природних парках часом навіть більш полохливі, ніж у сусідніх з ними мисливських господарствах. Стає все більш очевидним, що якщо залишити все в тому вигляді, в якому це знаходиться зараз, то вже через кілька років вигоди, пов'язані з розвитком екологічного туризму та формуванням зоокультури диких тварин в Україні, будуть остаточно втрачені. І для відновлення хоча б сьогоднішнього потенціалу в умовах жорсткої конкуренції на туристичному ринку з розвинутими іноземними парками дикої природи (в тому числі і в країнах колишнього СРСР) буде потрібно докласти набагато більше зусиль.
На території України є безліч різноманітних природних охоронних територій, при цьому в країні практично немає місць, де звичайний пересічний українець може без особливих для себе складнощів спостерігати і фотографувати самих різних звірів та птахів, що не бояться людину.
Сьогодні не поодинокі приклади, коли створюється заповідники для декількох рідкісних видів тварин. Такі заповідники є прикладом екологічно неповноцінного середовища, у яких, до речі сказати, відбувається справжнісінька екологічна катастрофа: остеповані напівпустелі та залуженні степи, не контрольоване масове браконьєрство та вирубка лісів з їх повторним заростанням молодою не пролазною поростю.
Це все викликане антропогенним прямим впливом, що посилило одночасно різке скорочення чисельності дикої худоби та зниження пасовищного навантаження на ґрунти. Також, важливим чинником є відсутність належного фінансування заповідників з державних бюджетів, для надання можливості нормального обслуговування та охорони територій.
Не маючи можливості на батьківщині, все більше наших громадян відправляються за кордон, де необхідні умови створені в усих розвинених та у більшості країн, що розвиваються. Через низький рівень організації природоохоронної діяльності та фактичної відсутності інтересу до розвитку еко-туризму. Тварини що мешкають в багатьох наших заповідниках, заказниках та природних парках часом навіть більш полохливі, ніж у сусідніх з ними мисливських господарствах. Стає все більш очевидним, що якщо залишити все в тому вигляді, в якому це знаходиться зараз, то вже через кілька років вигоди, пов'язані з розвитком екологічного туризму та формуванням зоокультури диких тварин в Україні, будуть остаточно втрачені. І для відновлення хоча б сьогоднішнього потенціалу в умовах жорсткої конкуренції на туристичному ринку з розвинутими іноземними парками дикої природи (в тому числі і в країнах колишнього СРСР) буде потрібно докласти набагато більше зусиль.
На сьогоднішній день великі площі відчужених територій чорнобильської зони, які близько чверті століття знаходяться в ізоляції від всюдисущої і руйнівної людської діяльності, перетворилися в унікальний і багато в чому привабливий для туристів сформований природою дикий світ.
Чорнобильська зона відчуження поступово перетворюється в один з найцікавіших і привабливих туристичних, природних комплексів як України так і світу.
Суспільний інтерес до відчужених територій посилюється появою великої кількості якісних ресурсів про місто Чорнобиль та Прип’ять в Інтернеті і появою в світі ряду успішних комп'ютерних ігор з добре візуалізованою сюжетною лінією, де гармонійно поєднано світ вигаданий і світ реальної зони. Підвищенню інтересу до реальної зоні відчуження ЧАЕС сприяє і серія книг «S.T.A.L.K.E.R» випущена видавництвом ЕКСМО.
Зростання чорнобильської тематики в навколишньому інформаційному просторі і переходом його в категорію маскульту, збільшується інтерес до зони відчуження у людей, які хочуть відчути себе «справжнім Сталкером» - побігати по зоні не на екрані комп'ютера, а наживо.
Такий збіг обставин та факт істотного пом'якшення контрольно-пропускного режиму формує інтерес у пересічного туриста до чорнобильської зони.
Велику роль в популяризації чорнобильської зони і її моделі існування зіграли випущені американські науково-популярні документальні фільми на схожу за станом тематику: «Життя після людей (Life After People)» від History Channel і «Земля: Життя без людей (Aftermath: Population Zero)» від National Geographic Channel., в яких вчені міркують на тему того, що станеться з нашою планетою, тваринами і рослинами на ній, якщо людина зникне, а також про те, як довго після зникнення людства існуватимуть створені ним пам'ятники і артефакти. Показане у фільмі можливо, тільки якщо всі люди на Землі одночасно зникнуть. Дані фільми засновані на результатах досліджень територій, раптово покинутих людьми, а також можливих наслідків катастроф, які змусили людство покинути обжиті райони.
Де також розповідається про руїни міста Прип'ять, покинутого людьми у 1986 році в результаті катастрофи на атомному реакторі, ці кадри стали наочним прикладом того, у що може перетворитися місто через тридцять років після зникнення людства. Де більшість колись житлових будинків покриті зеленим покровом, а напів зруйновані стіни і частини будівель стануть одним з місць проживання диких тварин.
Саме вал звітів про проникнення в чорнобильську зону відчуження так званих «Сталкерів», якими став насичуватися останнім часом Інтернет, та постійна фіксація не законного проникнення порушників службами охорони зони відчуження сприяло тому, що у 2010 році приймається рішення, згідно з яким Чорнобильську зону може відвідати кожен охочий. Згідно з наказом міністра з надзвичайних ситуацій України, було проведено радіологічне дослідження, розроблені картограми радіаційних рівнів, на основі яких були сформовані безпечні маршрути для відвідувачів певних шматків території Зони. У грудні 2010 року виходить новий наказ МНС, який затвердив нові правила відвідування Чорнобильської зони відчуження громадянами України, іноземними делегаціями та окремими іноземцями. Також були розроблені правила радіаційної безпеки, вимоги, якінеобхідно неухильно виконувати при відвідуванні Зони. У лютому 2011 року ці правила були зареєстровані Міністерством юстиції України та в березні цього ж року вступили в силу. З цього моменту бере початок історія туристичної діяльності в Чорнобильській зоні відчуження згідно з новою програмою.
Сьогодні в наших степах та лісостепах глобально зникають раніше численні ховрахи, слідом за якими зникають степові орли. Заростаючі, цілинні степи покидають журавлі красавки, в них перестають гніздитися дрохви та стрепети, (припустимо, заповідник створений для коней Пржевальського або рідкісного журавля, де окрім них зустрічається ще заєць та лисиця з полівками, на цьому - все). В таких заповідниках працює система по якій рядовий пересічний громадянин не має права знаходитися на території цієї установи. За законом, крім працівників заповідника та науковців на території не повинно бути ні кого.
Тоді про яку користь можна говорити, якщо громодянин країни не може бачити природу свого краю?!
Це фото ілюструє, як мусять виглядати сучасні степові ландшафти України
Африка дуже давно не має ніякої дикої природи, у тому розумінні у якому ми звикли бачити природу Африки з екранів телевізорів! Зустріти лева, або стадо антилоп у населених людьми територіях сьогодні неможливо - їх там просто немає. Зато є безліч різноманітних парків, відвідування яких часом сприймаються, як "подорожі до Раю" - така там велика кількість самих різних тварин, які при цьому мешкають у природньому середовищі! І мало хто знає, що все це "природне середовище" - фактично великий вольєр, а дика природа створена людськими руками.
В дев'яностих роках Південно-африканський Крюгер парк мав розміри, приблизно, сімдесят на чотириста кілометрів. Зараз площу цього знаменитого резервату збільшили ще на третину. Тобто, мова фактично йде про територію невеликої держави або однієї з областей України. І весь цей "вольєр" по периметру обнесений кількома рядами сітки по якому пропущено струм високої напруги, сигналізація, ряди колючого дроту і контрольно-слідова смуга у вздовж яких, систематично патрулюють джипи з озброєною охороною. На той період у "вольєрі" містилося близько чверті мільйона тільки одних антилоп імпала, а також дві тисячі левів, дві тисячі слонів та неймовірне розмаїття інших самих різних диких тварин. Парк (його створили з ініціативи тодішнього президента країни, П.Кюгера) є не тільки національною гордістю південно-африканців, але є важливим державним активом, що приносить в державну скарбницю цілком пристойний матеріальний доважок.
Крім знаменитого Крюгера в ПАР є безліч інших самих різних великих і малих природних парків, причому, будь-яких форм власності, включаючи приватні, та такі що належать громадським організаціям. І такі подібні утворення, та мисливські господарства є в різних країнах африканського континенту.
До слова сказати, всі інші території - сільськогосподарські плантації, пасовища, фермерські та мисливські господарства по периметру також обтягнуті металевою сіткою, якими б великими не були їхні площі.
На цьому прикладі, ми бачимо на наш погляд, єдиний можливий на сьогодні симбіоз понять «БІЗНЕСУ та ОХОРОНИ ПРИРОДИ» - це створення регіональних парків плейстоценового типа.
Так, як людина зайняла всі можливі території та витіснила тварин з їх природнього ареалу, завдяки чому утворилися резервати тварин, які не можуть контактувати між собою і поповнювати свої популяції природним шляхом - новим генетичним матеріалом, а це з часом веде до вимирання, то такі парки на прикладі африканських приватних заповідників виконують функцію обміну генами, шляхом продажу та обміну тварин між парками, а це єдиний вихід на сьогоднішній день! До всього цього, кожен власник парку зацікавлений у охороні тварин від браконьєрів, в цих парках існують мобільні охоронні служби, які забезпечують охорону тварин. Також, парки мають свої території, які по периметру своїх кордонів огорожені парканами, а це звичайно допомагає охороні від браконьєрів та ведення обліку тварин.
Парки стали всесвітньо відомими у туристичному бізнесі, завдяки їх приватному або напів-приватному користуванню, так як тільки заціквлена сторона робить всі можливі дії для реклами свого проекту в світі.
І завдяки туризму і телебаченню, сучасні парки Африки перетворилися на БРЕНДИ з всесвітньо відомими назвами, а це найкраща нагорода для охорони природи, науки та залучення коштів для цього!
Якщо африканці, вивчивши пропозиції місцевих та іноземних інвесторів, побачили, що створення подібних парків надає прибуток у державний бюджет за рахунок: оренди територій під парки, створить нові робочі місця, сприйяє відвідуванню великої кількості туристів з усього світу, а це живі гроші - такий збіг обставин, найголовніше забеспечує розвиток туристичної інфраструктури та забезпечить - охорону природних ресурсів країни. Прорахувавши і зваживши всі за та проти, на державному законодавчому рівні, були створені привабливі умови для вкладів фінансових коштів у туристичний бізнес, як місцевих підприємців і корпорацій так і іноземних інвесторів.
Врезультаті світ бачить, створені людиною унікальні парки, з ефективною системою управління охорони дикої природи, де вся система дій змогла поєднатися без втрат для природи з бізнес-інтересами.
Починати змінювати ситуацію на краще можна і навіть необхідно вже сьогодні. За останні 20 років Україна дуже відстала в цьому напрямку. Ми сподіваємося, що з часом і наші біологи та держава, разом з інвесторами, як вітчизняними так і іноземними знайдуть можливість скажімо, загородити частину Чорнобильської зони відчуження або її всю, рядами металевої сітки і колючого дроту - фактично (побудувавши величезний вольєр, у якому змогли б жити вільно стада косуль, диких коней Пржевальського, зубрів, кабанів, верблюдів, муфлонів, благородних оленів, європейських ланей, північних оленів, вівцебиків, туроподібної худоби та лосей - (а це не менше 12 видів тільки одних копитних тварин, не враховуючи види хижих ссавців).
І в цьому випадку, перші, хай поки невеликі екологічно - історичні парки дикої природи зможуть стати тією іскрою, яка покаже людям те, як може і як повинна виглядати дика природа України.
Підхід до відродження:
Займаючись відновленням дикої природи, потрібно пам'ятати, що антропогенним може бути не лише руйнування, а й відродження - важливо не помилитися з курсом.
Одним з похмурих ознак сучасності є «гомогенізація біосфери» - під впливом людини на всіх континентах, склад видів стає все більш одноманітним, втрачається унікальна специфіка регіонів. Розпочався процес у верхньому палеоліті, коли вимирають всі унікальні для кожного регіону найбільші живі істоти - мамонти Євразії, морські корови Каліфорнії, гігантські лемури Мадагаскару та інші. На них трималися складні зв'язки плейстоценових екосистем. Це була фаза зі знаком «мінус».
Відродження повноцінного біоценозу лісостепу України
Сьогодні настає фаза, нібито зі знаком «плюс». Але - на місце винищених тварин, сьогодні завозиться однотипний набір видів, який повторюється від регіону до регіону - у Новій Зеландії, Південній Америці, Фінляндії. Як правило, це пара видів оленів, кабан та домашня здичавіла худоба. Екологічні ніші, ролі, та екосистемні зв'язки аналогічні всюди, однак у нормі виконують їх різні живі істоти. За цим, на прикладі парків Африки та Індії - необхідно створювати аналогічні унікальні охоронні території - резервати дикої фауни зі своїм споконвічним видовим складом, у яких би відбувалися всілякі та різнобічні комплексні процеси щодо збереження та розвитку біорізноманіття регіонів кожного з існуючих "плейстоценових парків" у світі.
